Після кожної нічної атаки більше подібних депресивних та президентоненависницьких публікацій. Мене самого іноді бісить наша чи зарубіжна політота, але щоразу пригадую основний мотив всього, що зараз у нас відбувається.
Тобто спочатку ми влаштовуємо майдани, валимо пам'ятники клятим комунякам, проводимо героїзацію спірних історичних постатей, робимо все, щоб дошкулити русні якомога більше, а потім... пропонуємо лягти під Москву назад, бо вже досить бомбардувань? Ні, рідненькі, треба йти до кінця. Тепер життя всіх цивільних, які залишаються в Україні, належать не президенту, в якого летять усі шишки, не олігархам, яких не прийнято було майданити у 2004-му та 2013-му, а саме воїнам ЗСУ. Саме сили оборони були змушені розгрібати це квазінаціоналістичне лайно, яке ми так активно чи з мовчазної згоди роздмухували Чому ми ще живі з лютого 22-го року? Тому що армія так вирішила.Так, у мене у самого тремор досі від нинішніх прильотів. Але хіба у мене був вибір перед екзальтованим натовпом, який кричав таким відморозкам як я: "Валіза, вокзал, Росія, якщо щось у нашій движусі тобі не подобається"?
Звинувачувати в тому, що коїться, путінський режим або наше недосконале управління — це все одно, що лаятися з пиловими кліщами, тому що у хаті не прибрано. Або ми претендуємо на зрілість суспільства та відповідаємо за наслідки власних помилок, або ми — колонія, і всі полеглі в цій війні померли ні за що.
Раніше дуже не хотілося цієї війни, але зараз ще більше не хочеться ганебно зливатися. Прямо зараз роблю внесок на рахунок мого друга у 47-й бригаді. Пропоную усім, хто скаржиться на непереливки у тилу, зробити те саме для своїх близьких у війську.
Це інший спосіб проживання всієї цієї суворої правди.